Олександр Духнович – видатний діяч культури та освіти XIX століття, залишив значний слід в історії Закарпаття й українського народу загалом. Його життєвий шлях, сповнений випробувань, боротьби та творчої самовіддачі, є прикладом служіння ідеалам просвітництва і захисту національних цінностей. Народився 24 квітня 1803 року в селі Тополя, що в Гуменському окрузі Пряшівщини, у родині священника. Релігійні погляди Олександра Духновича формувалися ще з дитинства, бо початкову освіту майбутній просвітник отримав удома.
У 1813 році вирушив до Ужгорода для продовження навчання. Там завершив базову освіту і вступив до гімназії. Та вже у 1816 році втрата батька поставила родину в скрутне становище. Мати, залишившись із шістьма дітьми, не мала можливості забезпечити їхній добробут. Найстарший із синів, Олександр, змушений був відмовитися від мрії вивчати землемірство і вступив до духовної семінарії в Ужгороді, яку закінчив у 1823 році.
Після завершення семінарії молодого літератора призначили службовцем єпархіальної канцелярії у Пряшеві. Проте важкі умови праці та непосильна експлуатація змусили його в 1830 році залишити посаду і повернутися до Ужгорода. На жаль, через протидію єпархіального керівництва Олександр не зміг знайти стабільну роботу й став домашнім учителем в одній із родин ужгородських чиновників.
Духнович був противником угорських подій 1848 року, відкрито висловлюючи невдоволення ігноруванням прав інших народів, зокрема українців. У квітні того року його заарештували за просвітницьку діяльність, а після звільнення він ще довго перебував під наглядом жандармерії.
Згодом, у 1833 році, його знову викликали до Пряшева, де він працював у канцелярії єпархії. Пізніше йому довірили посаду адміністратора у селі Комлоші (нині Хмельова), а ще через рік – священника в Біловежі. Однак через чотири роки він отримав дозвіл перейти до іншої єпархії, де працював нотаріусом консисторії в Ужгороді до січня 1844 року. Того ж року він остаточно переселився до Пряшева, де й залишився до кінця життя.
Просвітницька діяльність Олександра Духновича охоплювала літературу, історію, журналістику і педагогіку. Просвітник гостро засуджував соціальну несправедливість і мадяризацію українців у своїх творах. Драматичні п’єси “Добродетель превышает богатство” (1850) і “Головний барабанщик” (1852) викривали багатіїв і зрадників народу, а історична праця “Истинная история карпатороссов” стала маніфестом проти асиміляції українського населення.
30 березня 1865 року Олександр помер у Пряшеві, залишивши по собі багатий спадок. Його поховали у крипті кафедрального собору святого Іоанна Хрестителя. Пам’ять про цього великого діяча вшановують пам’ятниками в різних містах, а 2003 рік, оголошений ЮНЕСКО роком Духновича, став символом його міжнародного визнання. Його внесок у культуру і освіту залишається невичерпним джерелом натхнення для сучасників.
Олександр Духнович: освітні реформи
Олександр Васильович доклав чимало зусиль для розвитку народної освіти. Він організовував сільські школи, створював підручники, серед яких “Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских” (1857), і працював над просвітницькими проєктами. Був справжнім натхненником і духовним провідником для свого народу, який присвятив життя боротьбі за освіту, національну ідентичність і права закарпатських українців.
Він вірив, що основою духовного відродження є знання, і тому присвятив себе відкриттю шкіл, розробці навчальних матеріалів і організації освітніх, культурних осередків. Завдяки його зусиллям у понад 70 селах було створено народні школи. Ця справа потребувала значних зусиль, адже громади часто страждали від убогості, а для реалізації проєктів доводилося долати численні труднощі.
У своїх прагненнях не обмежувався лише формальною освітою. Активно організовував недільні школи, започатковував бібліотеки, створював театральні гуртки, поширював знання про садівництво, бджільництво, гігієну і дрібні ремесла. Його діяльність сприяла розвитку громади, виховувала в людях почуття гідності й прагнення до самовдосконалення.
Неодноразово звертався до земляків, закликаючи їх зберігати вірність своїй культурі й мові, не піддаватися асиміляції. Гостро засуджував тих, хто ставав на бік мадярів, називаючи це зрадою і ганебним рабством. Його слова, сповнені болю й обурення, закарбувалися у свідомості його сучасників як заклик до боротьби за свої права та гідність.
Постать Духновича, на жаль, довгий час залишалася у тіні, особливо в роки міжвоєнного періоду, коли Закарпаття стало частиною Чехословаччини. Хоча в 1920-х і 1930-х роках його внесок визнавався товариством “Просвіта”, паралельно діяв москвофільський рух, який спотворював образ Духновича, намагаючись представити його як прихильника Росії. Насправді ж він ніколи не був москвофілом і навіть виступав проти спроб використати його ім’я для політичних маніпуляцій.
Олександр Духнович і Закарпаття нерозривне ціле, адже в цьому краї митець залишив помітний слід, закладаючи основи систематизованої педагогіки для народних шкіл. Саме він став автором першого закарпатського народного букваря – “Книжниці читальної для початківців” (1847), створив підручники з географії, історії (1831) і російської мови (1853). У 1857 році історик видав працю “Народна педагогія на користь училищ та вчителів сільських”, яка стала першим структурованим посібником із педагогіки не тільки для Закарпаття, а й для інших частин Західної України.
З огляду на реалії того часу, літератор запропонував створювати в кожному селі посаду “шкільного куратора”. Ця людина мала відповідати за збирання коштів на будівництво шкіл, оплату праці вчителів і формування спеціального фонду для забезпечення дітей із незаможних родин навчальними матеріалами. Такий підхід дозволив значно поліпшити доступ до освіти для найбідніших верств населення.
У 30–40-х роках XIX століття Олександр Васильович активно займався літературною і педагогічною діяльністю. Він відстоював право на навчання рідною мовою та пропагував ідею народності освіти. Завдяки його зусиллям у регіоні було відкрито понад 70 шкіл. Педагог вірив, що знання і просвіта є найважливішим шляхом до щасливого майбутнього нації. У своїх працях підкреслював значення праці як ключового чинника формування особистості й наголошував на необхідності поєднання навчання з практичною діяльністю, зокрема сільськогосподарською.
Праця, на думку письменника, мала займати провідне місце у виховному процесі. До заохочень і покарань радив підходити з максимальною обережністю, зберігаючи баланс між дисципліною і підтримкою мотивації у дітей. Ключовою постаттю у формуванні молодого покоління Духнович бачив учителя, якому відводив вирішальну роль у вихованні особистості.
Надавав великого значення родинному вихованню, підкреслюючи, що відповідальність за це лежить на батьках. Його діяльність була спрямована на створення умов, за яких кожна дитина, незалежно від матеріального становища, могла б здобути освіту. Вірив, що саме освіта стане рушійною силою для покращення життя всього народу.
Спадщина Олександра Духновича на Закарпатті
Духнович залишається однією з найвпливовіших постатей закарпатської історії XIX століття, чия діяльність суттєво вплинула на культурне і національне пробудження Угорської Русі. Його сучасники називали «батьком» за невтомну працю задля народу і надзвичайний авторитет серед закарпатців. Це прізвисько асоціювалося з пошаною, подібною до тієї, що пізніше здобули інші видатні діячі, як-от Августин Волошин чи Нестор Махно.
Став ключовою фігурою в зародженні національного руху, що пізніше трансформувався в неорусинство. Його послідовники проголосили його засновником цього напрямку, спираючись на те, що він використовував етнонім «русин». Проте важливо розуміти, що в ті часи цей термін об’єднував усіх українців Австрійської імперії – від галичан до буковинців і закарпатців. Сучасні інтерпретації його творчості часто ігнорують справжню суть ідей і переконань, підміняючи їх політичними гаслами.
Опубліковані твори, включаючи листування, публіцистику й драматургію, чітко демонструють неприйняття мадяризації. У своїх працях виступав проти політики мадярських еліт, які ігнорували права інших народів. Його слова, сповнені обурення, свідчать про глибоку непримиренність до асиміляторської політики. Наприклад, він називав мадярських гнобителів «свавільними» і засуджував тих, хто підтримував їхню владу.
Окрім боротьби за права закарпатських українців, виступав за культурне і мовне об’єднання Закарпаття і Галичини. Прагнув до створення спільної літературної мови, однак вважав народну говірку непридатною для літературного вжитку через її, на його думку, простакуватість. У цьому контексті його світогляд відображав особливості доби й культурні уподобання того часу.
Австрійський мовознавець Міхаель Мозер у своїх дослідженнях наголошував, що ідеї Духновича кардинально відрізняються від сучасного неорусинського руху. Вчений підкреслював, що борець не прагнув створити окрему русинську ідентичність, а його твори мають більше спільного з загальноукраїнським культурним простором. Використання терміну «русинъ» у текстах стосувалося радше загального етноніму, аніж вузької етнографічної самоідентифікації.
Твори автора, зокрема драма «Добродетель превишает богатство», є цінними не стільки з художньої, скільки з філологічної думки, оскільки відображають особливості мови й культури того часу. Внесок Олександра Духновича в розвиток Закарпаття включає також публіцистику та історичні праці, які дають змогу зрозуміти його боротьбу за права народу і світоглядні позиції.
На жаль, чимало робіт було втрачено, зокрема історичні дослідження, які містили автобіографічні відомості. Попри це, навіть збережені твори свідчать про те, що митець залишився вірним своїм принципам і баченню майбутнього. Його діяльність стала частиною загальноукраїнського культурного процесу, що охоплював усі землі, від Галичини до Закарпаття.
Справжня культурна спадщина Олександра Духновича – це його невтомна боротьба за національну ідентичність і права народу. Погляди, спрямовані на об’єднання українських земель, є важливим елементом історії культурного і просвітницького руху в Закарпатті. Сьогодні його ім’я продовжує бути символом прагнення до свободи й збереження національних цінностей.
Більше про історію Ужгорода читайте за посиланням.
Ukrainian