Августин Волошин — це не просто історичне ім’я, а справжній клубок загадок і суперечок. Про нього досі сперечаються і вчені, і політики, і всі, кому не байдуже, хто ми є і звідки. Його біографія — це не сухі дати та факти, а ціла історія боротьби: за право бути собою, за національну гідність, за свободу духу.
Якщо спробувати уявити життя Волошина, то це ніби розгортати старі, трохи пожовклі сторінки якоїсь великої драми. Епоха навколо нього кипіла: все змінювалось шаленими темпами, ламались долі навіть найсильніших. А він — тримався, вірив, діяв. Одним словом, людина свого часу і водночас на кілька кроків попереду.
Дитинство і юність
Біографія Августина Волошина почалась 17 березня 1874 року в маленькому закутку під назвою Келечин — серед гірської краси Мараморощини. У родині місцевого священника народився хлопець, якому доля готувала неабияку місію. Тоді це ще була територія багатонаціональної Австро-Угорщини — така собі мозаїка народів і культур.
З малечку Августин показував себе справжнім шукачем знань: йому все було цікаво, а особливо добре йшли мови, богослов’я і природничі науки. Причому в нього з юності відчувалося не просто бажання вчитися — він явно мав хист до того, щоб працювати для людей.
Навчальну стежку Волошин розпочав в Ужгородській гімназії. Провів він там вісім років, з 1884-го по 1892-й. Далі — більше. Захотілося пірнути глибше у духовні науки. Саме тому юнак подався до Будапешта, вступив на теологічний факультет. Шкода тільки, що здоров’я підкинуло проблем, і через рік навчання довелося зробити паузу.
У 1897 році, Волошин став священником у греко-католицькій церкві. Його першою парафією була Преображенська церква в Ужгороді. Те саме місто з часом стало не просто місцем служіння та релігійної діяльності Августина Волошина, а його справжнім духовним домом.
Там він не тільки правив служби. Там він потроху втягувався у громадську роботу: рухав культурні проєкти, організовував різні заходи.
Ще задовго до великих політичних подій, у 1903–1918 роках, Волошин керував ужгородською газетою «Наука» — єдиним тоді українським виданням на всю Угорщину. Через її сторінки він простими словами доносив людям важливу річ: знання, культура й любов до рідної мови — це не якийсь там бонус, а справжня життєва потреба.
Та на одному тільки газетярстві Волошин не зупинився: з 1900 по 1917 рік викладав, виховуючи не просто вчителів, а тих, хто розуміє, хто вони є й навіщо живуть. А в 1917 році його призначили керувати Ужгородською учительською семінарією — і тримав він там усе на рівні аж до 1938 року.
За його керівництва семінарія стала не просто школою — справжньою кузнею патріотів.
Щодо особистого життя Волошина, то тут усе дуже просто і водночас глибоко: Августин обрав шлях повної відданості ідеалам. Він вирішив жити без родини — ні дружини, ні дітей. Усе тепло й турботу він віддав служінню людям. Його серце належало не комусь одному, а цілому народу.
І така відданість не залишилась непоміченою. У 1933 році його нагородили почесним титулом папського прелата Мукачівської греко-католицької єпархії. Це була найвища оцінка його вірності церкві й тій справі, якій він присвятив життя.
Початок політичного шляху
Старт у політиці в Августина Волошина був серйозний і добре продуманий. У 1923 році він заснував Народно-християнську партію. З ухилом вправо, вона працювала під його орудою аж до 1939-го. Так Волошина обрали депутатом чехословацького парламенту у 1925–1929 роках. Неабияке досягнення на той час для українця.
Найбільш пам’ятним моментом у його житті стало обрання Президентом Карпатської України в березні 1939 року. Коли вся Європа вже стояла на порозі великої війни, невелика Карпатська Україна мала сміливість заявити про свою незалежність. Волошин у той час був не просто політиком, а справжнім державником із великим серцем.
Хоч мрія і збулася лише на один день — 15 березня 1939 року, цей короткий момент став символом незламності політичної боротьби Августина Волошина для всього закарпатського краю.
Що зробив Августин Волошин для Закарпатської України
Для українців Волошин — назавжди той самий «батько» національного відродження Закарпаття. У ті непрості часи він був ніби маяк: показував, куди рухатись, коли за свою гідність треба було боротися щодня.
На його долю випала купа випробувань: спочатку — боротьба за автономію в Чехословаччині, потім — за повну незалежність. І все це без гонитви за власними вигодами — Волошин завжди був на стороні простого народу.
У Празькому парламенті він вправно відстоював права українців, лавіруючи між політичними течіями того непростого часу. Принципово виступав проти мадяризації й насильного запровадження угорської мови в церквах. Навіть у Будапешті не мовчав — захищав рідну мову і кирилицю, що стало однією з найважливіших сторінок у культурній діяльності Августина Волошина.
Так Волошин закладав фундамент — і духовний, і культурний — для сильнішої нації.
Кінець шляху
1 листопада 1938 року Волошин із командою вирушив на Віденський арбітраж — і все пішло шкереберть. Закарпаття втратило Ужгород, Мукачево, Берегово і низку сіл. Столицю довелося переносити в Хуст — там і почалося нове життя.
9 листопада в Хусті створили організацію, відому як «Карпатська Січ», на чолі з Дмитром Климпушем. У цей самий час Українська народна рада ухвалила Маніфест, запровадила українську мову як державну й офіційно затвердила назву — Карпатська Україна.
12 лютого на виборах Волошина обрали президентом. Але раділи недовго: за кілька днів угорські війська пішли в наступ, і уряд змушений був тікати до Праги.
На жаль, доля Волошина склалась трагічно. У травні 1945-го його заарештували радянські спецслужби в Празі й вивезли до Москви. Там, у Бутирській в’язниці, 19 липня він помер. Лише в 1991 році його офіційно реабілітували. Так завершив свій шлях перший і єдиний президент Карпатської України Августин Волошин.
Цікаві факти
А тепер — кілька цікавих фактів про Августина Волошина, які просто не можна оминути.
- Працюючи професором і директором семінарії, він ще й активно творив: написав і видав 63 підручники. Багато з них перевидавалися не раз, що каже само за себе.
- Августин був ще й журналістом і літератором. Писав під псевдонімом А. Верховинський п’єси. Через ці твори він ділився своєю вірою в народ і його силу.
- А ще Волошин вільно володів сімома мовами: латиною, німецькою, угорською, чеською, словацькою, русинською й українською.
- І ще один важливий вчинок: у 1933 році він віддав свій двоповерховий будинок для сиріт. Там знайшли дім і можливість учитися двадцять двоє дітей — справжній доказ його великого серця.
Сьогодні ім’я Августина Волошина живе в пам’ятниках, на вулицях, у книжках. Але його справжній спадок — це не камінь і не папір. Це ідеї, які він залишив: любов до свого народу, боротьба за гідність і незламна віра в краще майбутнє.
Більше про історію Ужгорода читайте за посиланням.
Ukrainian 